IV. Розрахунок норм тривалості робочого часу  

IV. Розрахунок норм тривалості робочого часу

III. Режим робочого часу

Режим робочого часу включає в себе тривалість робочого тижня та його структуру - п'ятиденний з двома вихідними; шестиденний з одним вихідним днем; робочий тиждень з вихідними відповідно до графіків змінності; робота з ненормованим робочим днем для окремих категорій працівників; а також тривалість щоденної роботи (зміни), кількість змін на добу, час початку і закінчення роботи.

Встановлення п'ятиденного чи шестиденного робочого тижня та тривалість щоденної роботи врегульовані статтею 52 КЗпП.

Основним режимом робочого часу є п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. При п'ятиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку (ст. 142 КЗпП або графіками змінності, які затверджує роботодавець за погодженням із профспілковим комітетом підприємства, установи, організації з додержанням установленої тривалості робочого тижня (статті 50 і 51 КЗпП).

Варто зауважити, що КЗпП не визначає тривалості щоденної роботи при п'ятиденному робочому тижні, а лише встановлює умову щодо додержання тижневої тривалості робочого часу.

П'ятиденний або шестиденний робочий тиждень встановлюється роботодавцем разом із профспілковим комітетом з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за погодженням з відповідною місцевою радою.

Згідно зі статтею 53 КЗпП напередодні святкових і неробочих днів (стаття 73 КЗпП) тривалість роботи працівників, крім тих, що зазначені у статті 51 КЗпП, скорочується на одну годину як при п'ятиденному, так і при шестиденному робочому тижні.

Працівникам, яким уже встановлено скорочену тривалість робочого часу, тривалість роботи напередодні святкових та неробочих днів не скорочується.

Звертаємо увагу, що слово "напередодні" означає день, який безпосередньо передує святковому або неробочому. Наприклад, якщо у 2004 році святковий день 8 березня припадав на понеділок, то при п'ятиденному робочому тижні тривалість роботи в п'ятницю 5 березня не скорочувалась.

IV. Розрахунок норм тривалості робочого часу

Положення статей 50-53, 67 та 73 КЗпП є основними нормоутворюючими факторами для розрахунку норми тривалості робочого часу.

Законодавством України не передбачено умови щодо відпрацювання норми робочого часу за будь-який інший, відмінний від тижневого, період роботи. Разом з тим, законодавством дозволені інші, крім п'ятиденного робочого тижня, режими роботи. Причому згідно з частиною другою статті 67 КЗпП другий вихідний день при п'ятиденному робочому тижні, якщо він не обумовлений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації, погодженим з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації, і, як правило, має надаватися підряд із загальним вихідним днем (неділею). Виконання вищезазначених умов може призвести до зрушень у структурі робочого часу, а тому норма робочого часу в цих випадках може відрізнятися від норми робочого часу, розрахованої за графіком роботи при п'ятиденному робочому тижні з вихідними днями в суботу і неділю та рівною кількістю робочих годин (по 8 годин) упродовж кожного робочого дня.

Листи Міністерства праці та соціальної політики України щодо розрахунку норм тривалості робочого часу, які публікуються в засобах масової інформації, не реєструються в Міністерстві юстиції України, тобто не мають міжвідомчого характеру і не є обов'язковими для інших міністерств, органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, а також підприємств, установ і організацій, що не належать до сфери управління Мінпраці. Ці листи слугують рекомендаціями або, враховуючи те, що в них визначені всі нормоутворюючі фактори, методичними вказівками при розрахунку норми тривалості робочого часу на рік.

V. Робота в нічний час

Тривалість та випадки заборони роботи в нічний час визначені статтями 54 і 55 КЗпП. Нічним вважається час з 10 години вечора до 6 години ранку.

У статті 54 КЗпП визначено, що при роботі в нічний час встановлена тривалість роботи (зміни) скорочується на одну годину. Це правило не поширюється на працівників, для яких уже передбачено скорочення робочого часу (пункт 2 частини першої і частина третя стаття 51 КЗпП).

Отже, відповідно до зазначеного при роботі у нічний час скорочується лише тривалість зміни, а тижнева норма годин робочого часу не зменшується. Тому графіки змінності мають забезпечити відпрацювання 40-годинного робочого тижня.

Тривалість нічної роботи зрівнюється з денною в тих випадках, коли це необхідно за умовами виробництва, зокрема у безперервних виробництвах, а також на змінних роботах при шестиденному робочому тижні з одним вихідним днем.

Особливої уваги заслуговує питання щодо заборони роботи в нічний час, тобто згідно зі статтею 55 КЗпПдо роботи в нічний час забороняється залучати:

- вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років (стаття 176);

- осіб, молодших вісімнадцяти років (стаття 192);

- працівників інших категорій, передбачених законодавством.

Робота інвалідів у нічний час допускається лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (стаття 172).

Заборона залучення жінок до роботи у нічний час сформульована в частині першій статті 175 КЗпП. Проте це положення, з якого зроблено виняток для тих галузей народного господарства, де праця жінок у нічний час викликана особливою необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід, залишається декларативним. Міністерством праці та соціальної політики України напрацьовано матеріали стосовно цього переліку, підготовлено список таких галузей та робіт. Однак існують сумніви щодо доцільності введення такого обмеження в економічній ситуації, яка нині склалася в Україні.

При застосуванні праці жінок у нічний час слід враховувати соціально-біологічний чинник, оскільки такий режим роботи негативно впливає на репродуктивну функцію жінок дітородного віку, а також перешкоджає виконанню ними родинних обов'язків. Певну роль відіграє економічна ситуація в країні (регіоні), стан зайнятості, ринку праці, національні традиції, природні умови, особливості життєвого устрою, організація та технологічні особливості виробництва.

У міжнародному законодавстві простежується тенденція надання можливості працюючим жінкам самостійно вибирати виробництво з режимом роботи, який відповідає їхнім інтересам і дозволяє поєднувати професійні вимоги з виконанням родинних обов'язків та вихованням дітей. Так, Конвенціями МОП N 4 (1919), N 41 (1934; переглянута), N 89 (1948; переглянута) забороняється зайнятість жінок у нічний час у будь-якому промисловому секторі, в приватних і державних господарствах. Виняток зроблено лише для сімейного підприємства. Ця заборона не стосується жінок, які обіймають відповідальні посади адміністративного та технічного характеру, працівників системи охорони здоров'я, постачання, не зайнятих фізичною працею. Проте жодної конвенції стосовно роботи жінок у нічний час Україною не ратифіковано.

В Україні праця жінок у нічний час використовується широко і зменшення масштабів її застосування не прогнозується. Необхідність використання праці жінок у нічний час пов'язана з характером виробництва, умовами праці та життя, традиціями, що склалися, наявністю так званих "жіночих професій", а необхідність нічних змін зумовлена вимогами технологічного процесу, економічними причинами (максимальне використання виробничого устаткування), специфікою послуг, що надаються населенню, сезонним характером робіт.

У деяких галузях праця жінок у нічний час є вимушеним і тимчасовим заходом і зумовлена в основному соціально-економічною ситуацією в конкретному регіоні. У разі поліпшення стану ринку праці, підвищення попиту на працю жінок в умовах однозмінного режиму необхідність залучення їх до нічних робіт втрачатиметься.

Актуальність питання щодо заборони нічної праці жінок у нинішній ситуації зумовлена тим, що Генеральною угодою між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об'єднаннями роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями за ініціативою професійних спілок України передбачено протягом 2004 року опрацювання питання щодо можливості ратифікації у 2005 році Конвенції МОП N 89 про нічну працю жінок у промисловості.

Статтею 17 Закону України "Про міжнародні договори України" встановлено, що укладені і належним чином ратифіковані міжнародні договори України є невід'ємною частиною національного законодавства України і застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладення якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.

Отже, за умови ратифікації Конвенції МОП N 89 жінки, які працюють у промисловості, втратять право на роботу в нічний час.

Слід звернути увагу, що у проекті Трудового кодексу України виключено статтю, яка забороняє роботу в нічний час.

VI. Надурочні роботи

Надурочні роботи, як правило, не допускаються. Надурочними вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня (статті 52, 53 і 61 КЗпП). Чинним законодавством встановлено обмеження надурочних робіт. Власник або уповноважений ним орган може застосовувати надурочні роботи лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством і в частині третій статті 62 КЗпП, зокрема:

- при проведенні робіт, необхідних для оборони країни, а також відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків;

- при проведенні громадсько необхідних робіт по водопостачанню, газопостачанню, опаленню, освітленню, каналізації, транспорту, зв'язку - для усунення випадкових або несподіваних обставин, які порушують правильне їх функціонування;

- при необхідності закінчити почату роботу, яка внаслідок непередбачених обставин чи випадкової затримки з технічних умов виробництва не могла бути закінчена в нормальний робочий час, коли припинення її може призвести до псування або загибелі державного чи громадського майна, а також у разі необхідності невідкладного ремонту машин, верстатів або іншого устаткування, коли несправність їх викликає зупинення робіт для значної кількості працівників;

- при необхідності виконання вантажно-розвантажувальних робіт з метою недопущення або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення;

- для продовження роботи при нез'явленні працівника, який заступає, коли робота не допускає перерви; у цих випадках власник або уповноважений ним орган зобов'язаний негайно вжити заходів до заміни змінника іншим працівником.

Стаття 62 КЗпП містить посилання на статті 52, 53, 61 КЗпП, однак у ній відсутнє посилання на статтю 56 КЗпП, а тому поняття надурочної роботи не може вживатися стосовно режиму неповного робочого часу. Працівники, що уклали трудовий договір з умовою про неповний робочий час, можуть залучатися до роботи понад встановлену погодженням сторін тривалість робочого часу лише на підставі взаємної домовленості з оплатою роботи відповідно до звичайних (одинарних) розцінок.

Згідно зі статтею 63 КЗпП до надурочних робіт забороняється залучати:

- вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (стаття 176);

- осіб, молодших вісімнадцяти років (стаття 192);

- працівників, які навчаються в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах без відриву від виробництва, в дні занять (стаття 220).

Законодавством можуть бути передбачені й інші категорії працівників, яких забороняється залучати до надурочних робіт.

Жінки, які мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, можуть залучатися до надурочних робіт лише за їх згодою (стаття 177).

Залучення інвалідів до надурочних робіт можливе лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (стаття 172).

Осіб, перелічених у пунктах 1 - 3, заборонено залучати до надурочних робіт навіть за наявності їхньої згоди на такі роботи.

Частина перша статті 65 КЗпП встановлює граничну кількість надурочних робіт для одного працівника. Протягом будь-яких двох календарних днів підряд надурочні роботи не повинні перевищувати 4 годин. У розрахунку на рік гранична тривалість надурочних робіт не може перевищувати 120 годин. Для окремих категорій працівників можуть бути встановлені менші обмеження. Так, зокрема, згідно з Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв автотранспортних засобів, затвердженим наказом Міністерства транспорту України від 17 січня 2002 р. N 18, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 4 лютого 2002 р. за N 97/6385, надурочні роботи для кожного водія не мають перевищувати 4 годин протягом двох днів підряд або 75 годин на рік, у разі застосування підсумованого обліку робочого часу, чи 100 годин на рік у разі додержання щотижневої норми тривалості робочого часу.

VII. Облік робочого часу

Порядок обліку робочого часу працівників визначено наказом Міністерства статистики України від 9 жовтня 1995 р. N 253 "Про затвердження типових форм первинного обліку".

Облік використання робочого часу здійснюється за кожну зміну в табелі, який відкривається щомісячно на працівників цеху, відділу, дільниці тощо. Для цього кожному працівникові присвоюється табельний номер, який наводиться в усіх документах з обліку праці та її оплати. Крім того, обліковувати робочий час можна методом суцільної реєстрації (відмічаються всі прибулі, ті, що запізнилися, і т.д.) або шляхом реєстрації тільки відхилень (неявок, запізнень і т.д.).

Табелі обліку використання робочого часу та розрахунку заробітної плати (форми П-12, П-13, П-14) застосовуються для обліковування використання робочого часу всіх категорій працівників, для контролю за дотриманням останніми встановленого режиму робочого часу, для отримання даних про відпрацьований час, розрахунку заробітної плати, а також для складання статистичної звітності з праці.

Складаються табелі в одному примірнику уповноваженою на те особою, а після відповідного оформлення передаються в бухгалтерію. Відмітки про фактично відпрацьований час, про причини невиходів на роботу, про роботу в надурочний час чи інші відхилення від нормальних умов роботи робляться тільки на підставі оформлених належним чином документів - листків непрацездатності, списків осіб, які працювали в надурочний час (форма П-15), листків простоїв (форма П-16) тощо.

Оскільки підставою для оплати часу простою є відповідний запис у табелі, зроблений, у свою чергу, на підставі форми П-16, то в разі простою працівник повинен перебувати на робочому місці.


8387160663680070.html
8387242212711354.html

8387160663680070.html
8387242212711354.html
    PR.RU™