Сучасні геополітичні спрямування Росії

Росія прагне залишитися євразій­ською державою. її владні структури намагаються не тільки тримати в по­корі автономії і республіки, що розташовані на її території, а й зберегти вплив у всіх посткомуніс­тичних країнах. Дискусії у Москві неухильно спрямовані на утвердження активної домінантної ролі Росії у світі.

"Ультрапрагматичність" російських аналітиків нерідко межує з цинізмом, коли країнам Балтії й Україні відводиться роль "зо­ни стратегічного суперництва", колишнім республікам СРСР у цілому — "зони особливих інтересів Росії", а країнам Схід­но-Центральної Європи — "поясу нейтральних слабоозброє-них держав". Можливо, не вина, а біда Росії в тому, що її вла­да й досі уявляє Європу поділеною на "сфери інтересів" поя­сом "нейтральних слабоозброєних держав".

Головний чинник знешкодження зовнішньої загрози мос­ковські стратеги вбачають у підтримці доцентрових рухів у межах СНД, з неприхованим цинізмом передрікаючи розвал України і приєднання її східних і південних областей до Росії, а також відверте втручання у внутрішні справи інших сусідів.

"Що маємо зараз? — запитує В. Жириновський. — Зруйну­вання СРСР (Росії), відпадання від єдиної Російської держави Казахстану, Середньої Азії, Закавказзя, України, Молдавії. Це чергова спроба відкидання росіян на Північ, куди їх колись

загнали монголо-татари і західноєвропейці. Тому концепція "кидка" на Південь включає в себе і відновлення історично сформованої території нашої країни. Ця концепція проекту­ється не тільки на майбутнє, а й на нинішню політику, яка відповідає національним інтересам Росії". І далі: "Якщо перед Росією і стоїть завдання руху на Захід, то, насамперед, треба повернутися в свій геополітичний простір, цебто возз'єднати території України, Білорусії, Прибалтики, а також відновити свій переважний вплив у Східній Європі".

Геополітичні погляди лідера ЛДП Росії сягають далеких го­ризонтів: "Росія буде простягатись на півночі до Льодовитого океану, на сході до Тихого океану, на заході через Чорне, Сере­дземне і Балтійське моря до Атлантичного океану і, нарешті, на півдні через дружні нам країни і народи до Індійського океану... Буде досягнута домовленість з Кабулом, Тегераном про створен­ня коридору між Афганістаном і Іраном, по якому Росія вийде до Індійського океану. При цьому придбання територій і яки­хось привілеїв на півдні для Росії — це буде не винагорода, це буде нормальний розвиток геополітичних чинників".

Вірус гігантоманії, уявлення світу виключно як поля страте­гічного суперництва різних таборів вразив значну частину по­літичного істеблішменту і навіть простолюду. Отже, імперська психологія зберігає міцні позиції у Москві.

Найважливішим кроком у здійсненні своєї мети — пануван­ня в регіоні — Росія вважає досягнення якомога тіснішої ідейно-політичної, військової й економічної інтеграції держав СНД під російським контролем. Для закріплення своєї при­сутності в країнах колишнього СРСР Росія використовує всі можливі форми впливу, починаючи від інформаційної екс­пансії і закінчуючи відвертим економічним чи військовим шантажем. Всі ініціативи, які стосуються спільного захисту зовнішніх кордонів СНД, єдиної митної системи, спільного економічного й інформаційного простору, створення цен­тральних наддержавних органів Співдружності йдуть від Мо­скви. Росія наполегливо намагається перетворити СНД на оновлену Російську імперію. Цілком можливо, що на перших порах росіяни бачать СНД як конфедерацію, в якій держави матимуть різну міру незалежності, але у найголовніших пи­таннях усі підпорядковуються єдиному центру — Москві. Звичайно, що переростання конфедерації у федерацію, а по­тім і в єдину Росію буде лише справою часу.

Створення на базі СНД нової Російської імперії потягне за собою інші наслідки. Росія неодмінно почне розширювати

сфери свого впливу, зокрема, на східноєвропейські країни ко­лишнього комуністичного табору. Своє намагання домінувати в Європі Москва може реалізувати єдиним доступним і тра­диційним для неї способом — мілітаристичною могутністю.

У протистоянні із Заходом Росія зазнала безумовної пораз­ки. Багатьом стало маритись, що під загрозою опинилася на­ціональна самобутність Росії і виникла небезпека втратити економічну та культурну незалежність внаслідок цілеспрямо­ваного наступу Заходу, який намагається підпорядкувати Ро­сію своїм інтересам.

Відмова від попередніх ідеалів і прийняття цінностей воро­га, втрата загарбаних територій і відвертий вияв ненависті з боку колись поневолених народів, падіння колишньої могут­ності і зменшення поваги в світі, економічна криза, соціальне розшарування і розбрат у російському суспільстві, розгул зло­чинності тощо — все це глибоко травмувало росіян, вразило їх почуття імперської вищості над іншими.

Звичайно, що в таких умовах визначальним для пересічного росіянина є прагнення помститися "кривдникам" Росії, взяти реванш за поразку перед Заходом. Це прагнення сьогодні, на жаль, домінує серед вищого керівництва Російської Федерації. Саме почуття ураженого самолюбства, туга за втраченою владою над народами лежить в основі теперішньої політики Москви.


8389430097326777.html
8389503972565937.html

8389430097326777.html
8389503972565937.html
    PR.RU™